Чому, не може бути так, як хочу того я?

От буває в житті так, -
Що відчуваєш у душі бардак.
І все уже не так.
Як хотілось
Як мріялось.
Уже ти розумієш, що ти не у вісні.
Ну ось, чому буває так.
Невже, не може здійснитись мрія.
Лише надії сумнозвісні.
І найкращі сподівання -
Тануть ніби сніг.
Уже нездійсненні бажання.

Чому буває так?
Навіщо? Скажеш мені друже?!
Вибач! Не хтів, кричать на тебе дуже.

І знову розумієш,
Що наче все на своїх місцях.
Це тільки ти в душі хворієш.
І відчуваєш незвичайний страх.
Страх - почути, не те, що снилось,
Страх - побачити, не те, що мріяв,
Страх - відчути те, що не бажав,
Бо тільки ти, ось так вважав.

Але ти забув про того,
Хто живе поряд з тобою.
Ти не врахував,
Що думають вони так як і ти,
Але кожен має своєю доргою ідти.

І знову скажу я:
Чому не так як хочу того я?
Хіба я так багато прошу?
Чому мрії мої не здійсненні?
Чому мені говорять НІ?
Чому не роблять на зустріч кроки?
Ах так...я їм не потрібен, поки.
Поки, не траплять у халепу.
І скажуть:
А ну сюди ходи.

Та, як не зрозуміть тобі,
Що ти не пуп землі.
Ти тут нікому не потрібен.
Так, як ти, ніхто не буде жить.
Бо життя, воно як мить.
Повернутися не вспієш, а його уже нема.

Ні! Не буду слухать я тебе!
А то від слів твоїх на душі зима.
Єдине в чому я погоджусь,
Що я нікому не потрібен.
Я ж не Супермен.
Я просто хочу,
З вуст дівчини почути:
Так!
Ох як хочу це відчути.
Коли не тільки робиш ти добро комусь,
А коли тобі його вчиняють.
Хоча би двері відчиняють,
Перед тобою.

Чому, не може бути так, як хочу того я?

Це незрозуміле почуття!

От сьогодні в честь 6 грудня, дівчата з мого класу організували нам хлопцям похід в кафе. Наче все було круто. Але саме тут я і зрозумів, що в мене не було співбесідника. В класі я не є ізгойом, але в той же час і поговорити нормально немає з ким. І почуваю я себе в нормі, ніби так потрібно. Ось це так незрозуміло. Таке дивне почуття. Можливо у когось теж так?
 

Розум май

Життя - цікава штука,
Якщо задуматись над ним,
І ти одразу зрозумів,
Що, здавалося, воно тобі таким легким.
Хоча насправді, задумавшись над цим,
Ти одразу зрозумієш, що ти був не правий.
Легким буває лише повітря,
Яке ті хмари розганяє,
Життя це інша річ.
Неможу, я тобі сказати, 
Що саме хтів я передати.
І ти запитуєш мене,
Та хто ти тут такий?
Ти лиш школяр, який ще грає в ігри, і про життя тут щось говорить.
А я дам відповідь тобі,
Так, я ще школяр, лише в 10 ом класі,
І в ігри граю я ,
Але порівняно з тобою 
Крім цього, я розмірковувати здатен,
Порівняно з тобою, 
Мій мозок ще витримує вантаж.
Він здатен ДУМАТИ!
Так я написав це чуже для тебе слово,
Ти хоч значення його ще пам'ятаєш?
Чи зовсім РОЗУМУ не маєш.
Ой, вибач, знову чуже твоїй натурі слово написав.
А те що про життя я ще міркую,
Показує мені, що я із того вимираючого виду, яким ті всі слова не чужі а рідні.
Мене дратує те в людях,
Коли вони вважають деградацію крутою,
В мене є до вас прохання.
Не тянініть і інших за собою. 
Їм Бог дав дар Думати і Міркувати!
А вам, аби даремно існувати.
Можливо, б інший на мому місці ще сказав
Мені вас жаль.
Але не так це.
Це твоє життя 
Роби як знаєш.
Але ти за свої вчинки відповідь дасиш.

Розділ 9

Тим часом поки наші герої долають свій шлях, я розповім вам трохи про світ в який потрапив Ростон.
Почну я з так званого географічного положення, чи якось так. Ті землі складаються з двох великих та однакових за розміром матереків, які обмиває один великий океан Арог, а розділяє їх Пантарне море. Хоча вони й однакові за формою, різні за кліматом і мають різні назви.
Ось перший острів називається Монкар і на ньому переважає холод. Особливо в місцях близьких до океану сніг не сходить ніколи, іноді здається що зима огорнула ті землі і нехоче відпускати, ті ліси і гори. А коли ми наближаємося до берегів моря можна побачити як потроху зникає сніг, гори та густий ліс. Починається степ, поодинокі дерева. Замість монотоного білого кольору снігу з'являються різнобарвні квіти, зелені поля, земля наче оживає. Ну що ж перейдемо до тих хто заселяє цей чудовий острів. Якщо подивитися з політичної точки зору то можна побачити що його поділяють чотири королівства (невраховуючи королівства васали, томущо їх вже і королівствами не назвеш) їх межі поділяють материк на хрест. На північному заході знаходиться Королівство Гномів, або Нормен зі столицею Аклистон, до складу їхніх земель входить колишнє королівство Свадія (лепрекони), а також землі гоблінів, які відпочатку завжди служили гномам і у всьому підтримували їхню політику. Перейдемо до північно східних земель,
Королівство Лютиція де правлять ельфи. Споконвіку Ельфи не були загарбниками чи завзятими вояками, вони воліли жити в мирі зі всіма, але не тут то було... Коли на півдні почалися війни
Голдохи пішли проти Арнадів, томущо другі погрожували разом з гномами атакувати їх королівство через те, що Король Голдохів Едмунд Ратен наказав страти принца Арнадів Доріана Орака за напад на його сина. І почалася війна, Арнади підписали вічний союз із Норменом, а Хмарні(Голдохи) уклали договір з ельфами. Боротьба тривала 30 років доки не помер Едмунд. Король Арнадів Варій Орака вже почав думати що війна виграна, але до влади голдохів прийшов принц а тепер король Роберт Ратен, і саме завдяки йому війна була виграна, тому що він скористувався секретною зброєю яку його тато ховав і беріг в таємниці до останього, це були п'ять драконів великих розмірів. Роб їх поділив між трьома братами та двума сестрами, після цього їх і почали звати Хмарними. А і до речі Арнади і Голдохи це раса людей які наділені особливими якостями, кожен хто народжується від королівської крові отримує індивідуальні надздібність, хтось силу, інші стають чаклунами, деякі мають можливість виліковувати та воскрешати, а буває хоч і зовсім рідко перетворюються в різних тварин.
Перейдемо до південих земель, більшість я вже розповів, залишилось додати що на всьому півдні правлять Голдохи, столиця Асгард, де і знаходиться у в'язниці пан Хельхейму...
Йдемо далі.
Другий островів Нефуд дуже відрізняється від першого. Якщо на Монкарі в деяких місцях було дуже холодно, а в інших більш тепліше, то на Нефуді завжди і всюди спекотно. Це наче пустеля. Єдині дерева та рослини які там ростуть це тропічні, і знаходяться вони тільки біля Арогу. Але на цьому можна було так сказати пісчаному, спекотному острові спостерігається дивна аномалія. Кожні 150 років на Нефуд приходить зима яка триває один місяць. Саме в цю пору багато остров'ян помирають від холоду та голоду. Такі чинники і спровокували до створення держав на острові. Материк поділяють між собою дві держави: Царство Хельхейму та Царство Утґард. Перше як ви мабуть вже здогадалися належить пану Хельхейма, або його йменя Хель Ломран. Чому він сидить у в'язниці? Як я вже говорив Арнади воювали з Голдохами, але я забув додати, що це було сплановано Хельом. Він ще давно був в змові з гномами. Хель хтів щоби на Монкарі почався хаос, щоб всі почали воювати, а коли королівства виснажаться, втратять свою армію, тоді можна їх атакувати і забрати владу в свої руки. Гномам він обіцяв землі ельфів. І ось його задумка майже здійснилася його головний ворог Едмунд Ратен помирає, Арнади виснажені, ідеальна обставина для атаки. Хель вже переправив свої війська через море: це були в пустельні орки, велетні такі як Грендель, варги, та інша нечисть. Але він незнав про п'ятьох драконів, адже їх ніхто вже не бачив три тисячи років. Приголомшений новиною він незнав куди діватися і вирішив йти до останього. Ну результат ми вже знаємо, його армію розбили а самого посадили в в'язницю.
А ось Царство Утгард дуже різниться з Хельхеймом. Там править фавн Дор Арог. Це сама по собі мирна держава. Але якщо хтось нападе вони готові дати відсчіч оскілики їх обладунки та зброя славляться на весь світ, і воїни в них найвитриваліші і найсильніші. Живуть в Утгарді фавни, кентаври, мінотаври та навіть в деяких поселеннях люди. 

Розділ 8

Почався перший день походу. Ростон з Гордоном були готові вирушати. Фрерин вже вибрав п'ятьох гномів які з ними підуть. Це були найкращі бійці Аклистона, відважні та сміливі. Кращих ще пошукай. Навіть дехто з Голдохів поступався у силі їм. Мали вони на собі кольчуги та металевий шолом і взуття. Їх зброя була мечем, або сокира. Також у них були щити зроблені з блискучого титану.
Зібравшись вони вирушили у дорогу. Йшли вони новими для Ростона землями. Для цього хлопчика все абсолютно  було незнайомим. І він запитав у Гордона:
- Це хіба світ людей?
- Ні звичайно.- відповів той
- Тоді як ми сюди потрапили?- знову запитав Ростон.
- Пам'ятаєш ми провалилися у ґрунт. Так ось  це був портал до нашого світу.
- Тоді в якому світі ваш Пан? - здивовано сказав хлопець.
- Він запертий у в'язниці міста Асгард. І як голосить пророцтво, що народиться серед людей дитя Голдохів, яке знайде Заклятий Ключ та вивільнить ув'язненого із міста небесного, і тяжко прийдеться тим хто його ув'язнив.
- Ого. Тобто я і є те саме дитя?
- Так ми з тобою вже про це говорили.
На цьому розмова завершилась. Йшли вони мовчки, через безкрайній степ, аж поки Гордон не запитав  у Фрерина:
- А куди ми йдемо? - він дав таке запитання тому що дорога для нього була дуже знайома, і вела вона до Королівства Лютиція (ельфи).
- До Лютиції. - відповів принц.
Але Гордон не був приємно здивований новині, адже хоч він і повертався до рідного дому йому там ніхто не був радий. Просто так склалося що Ельфи завжди служили і понині служать Голдохам, а Гордон був єдиний із них кому вони не подобались, він серед своїх почував себе чужим. Але після зустрічі з гномами які служили Хельхейму, він зацікавився, адже вони також ненавиділи Хмарних. Саме тому він пішов від свого народу, і відтепер  його вважають зрадником.
- А навіщо нам туди іти? Вони наші вороги.
- Тому що тільки через їх замок ми зможемо продовжити шлях. Так вони служать Голдохам, але ми з ними в хороших відносинах, наш народ з їх народом ніколи не ворогував. - відповів Фрерин.
До речі, у ельфів та гномів за часів короля Адміра (ельф) був підписаний мирний договір. Тому ці дві раси жили у мирі. Але на жаль після його смерті до престолу прийшов його син Галдор який люто ненавидів гномів.
А принц Нормена цього не знав оскільки вони з ельфами не контактували вже років десять.
Підійшовши до воріт Лютиції їм відчинили. І коли вони зайшли в середину їх одразу схопила армія ельфів. Але гноми не здалися просто так, п'ять воїнів почали відбиватися та нападати на ворога. В цю мить Фрерин з хлопцями втекли та сховалися в будинку Гордона. Він жив із своєю матір'ю. Вона хоч і служила Хмарним, а сина свого любила все одно.
- Дякую мамо, що сховала нас! - сказав ельф.
- О сину нарешті ти повернувся! Скільки років я тебе не бачила.- відповіла жінка.
- Дозвольте представитись! Я принц Нормена, Фрерин! А цей хлопчик Ростон, він людина.
- Що? Як дитина зі світу людей потрапила сюди? - злякано запитала Еда (мати).
- Це вам не потрібно знати! Ви краще скажіть чому охорона напала на нас?
- Це сталося 10 років тому коли помер наш король, а його син прийшов до влади. Він вбивав усіх гномів які проживали у нас. Та навіть ельфів, які товаришували з ними.
- Зрозуміло. А є в нас хоча б якийсь шанс перейти на задню частину фортеці. - запитав Фрерин.
- На жаль це не можливо. Гради (поліція ельфів) патрулюють кожну вулицю. І напевно ваших друзів уже взяли до полону.
- А яка їх жде доля?
- Смерть. - одразу відповіла Еда.
- Що ж нам робити мамо? - запитав Гордон.
- У вас є два варіанта, або ви здаєтесь Гладору і благаєте його про пощаду і говорите що заблукали, або є ще дещо, але це дуже ризиковано.
- Що саме? - сказав принц.
- Сьогодні в ночі у нашого Короля день народження, і він усіх ельфів запрошує на бенкет, а тому деякі вулиці не будуть патрульовані. - відповіла жінка.
- Ну припустимо ми пройдемо вулицею, а ворота хто відчинить? - знову запитав Фрерин.
- А навіщо вам ворота? Якщо є закинута шахта поблизу  них.
- Дякуємо тобі Еда. - відповів принц.
До самого вечору вони залишалися у домі. Мати Гордона їх пригостила смачною їжею.
Після заходу сонця зібравшись вони крадькома пересувалися вулицями. На щастя їх ніхто не побачив і вони без пригод дісталися шахти та покинули Лютицію.
Закінчився перший день походу.   

Розділ 7

Настав ранок. Гном прокинувся першим. Він був невеличкого зросту, десь метр і десять сантиметрів, з блакитними очима, зморщиним обличам адже йому вже 652 роки, довгуватим сідим волоссям, одягнений він був у зелені штаники (нижній одяг у гномів), жовтуватого кольору ломанці (верхній одяг у гномів) і мав коричневу довгу бороду.
І поки хлопці спали він увійшов до таємної кімнати, дістав скло овальної форми поставив його на стіл, запалив навкруг нього свічки і почав промовляти закляття:
- Арос! Дарос! Деспемо Апілярус! Хазяїне покажись мені!
І тут перед ним з'явився дим і сказав:
- Хто посмів мене потривожити?!
- Це я Гном Карон Завзятий, король усіх гномів! Звертаюсь до вас Хазяїне!
- Навіщо ти порушив мій спокій?
- Пане! Хлопчисько зараз у нас! Гордон привів його до мене!
- Молодець ельф, він справився зі своєю роботою. А тепер твоя черга! - сказав голос із диму.
- Хазяїне чому саме цей хлопчисько?
- Ти посмів мені питання задавати? Але я сьогодні в гуморі, тому відповім. У ньому живе дух Голдохів. І тому тільки він єдиний із людей може мати спілкування з нами. Хоча це великий ризик, якщо він почне прислухатися до нього.
- Так я розумію. Але як нам знайти Заклятий Ключ?
- І знову питання. Я знаю тільки один спосіб його знайти!
- Який Пане?
- Потрібно знайти Олівер.
- Це дуже ризиковано. Адже він служить Голдохам. І у Ростона після зустрічі з ним може заговорити дух. І ще одне, з якої причини Гандальву нам допомагати?
- Так я знаю що це небезпечно. Але іншого виходу у нас немає. А чи допоможе він вам нехвилюйся. Він мені повинен!
- Добре Хазяїне. Зробимо все як ви сказали! О Слався Хельхейм!
Після цієї розмови Торин повернувся до пещери. Хлопці вже прокинулися та запитали у гнома де він був:
- Гноме куди ти дівся? - запитав Гордон.
- Ми повинні знайти Гандальва! - спокійно відповів той.
- ЩО? Чому? Навіщо? - налякано спитав ельф.
- Так я розумію це ризик, але так повелів наш господар. Тому що тільки цей чаклун знає де нам знайти ключ.
- Ну якщо це повеління нашого пана то добре. А що тоді з Ростоном робити?- ще раз запитав Гордон.
- А що зі мною не так? - сказав Ростон
- Пам'ятаєш ми з тобою говорили що в тобі живе дух Голдохів? Так ось це наші вороги, але іноді раз на 1000 років у світі родиться диття яке має цей дух. І Слава Хельхейму ми знайшли тебе раніше, а то Голдохи тебе хотіли б вбити, тому що ти здатен відкрити нам ворота  у людський світ.
- Ооо воно як... Я вам вдячний - відповів Ростон.
- Ну що поговорили? А тепер не гаймо часу та мерщій у дорогу. - крикнув Торин.
Вони всі зібралися та відправилися в похід. Йшли вони Східним Лісом. Навкруги було світло, промінчики сонця освітлювали стежинки, рідко коли дув легенький вітерець.
Ось наші герої дійшли до невеличкого поселення. Гордон задав питання Гному:
- Що це за будиночки тут стоять?
- Це поселення моїх Гномів!
- Твоїх? - здивовано запитав Ростон.
- Так моїх адже я Король Гномів!
І тут зненацька почали збігатися товпи гномів і викрикувати: "Король Повернувся". Вони провели їх до замку Карона Завзятого. Фортеця та була не велкою на погляд адже як не як, не для людей будувалася, а для маленьких чоловічків. Збудована вона була з чорнуватого граніту та глиняної цегли. Мала чотири башти на яких чергували лучники та стояла катапульта, з'єднані вони були напівкруглими тришаровими стінами, фасадний шар був із цегли, внутрішній кремневий і останій з граніту. В загальному споруда була міцною навіть дуже міцною, адже кремінь був дуже міцним матеріалом.
Пройшовши до королівської зали Карон наказав своїм слугам приготувати бенкет. Ростону стало цікаво чому Король жив у печері та рідко з неї виходив.
- Гноме, чи Ваше Високосте! Чому ти весь цей час жив у печері коли в тебе є таке королівство?
- У всьому винні Голдохи! Вони напали на моє місто та посадили мене до темниці, але я зміг утекти, і сховався у лісі. І на протязі 100 років Голдохи були при владі, до поки я  не покликав  на допомогу Гренделя, він і прогнав нахабних Голдохів з мого королівства. Ось через тиждень після того я і вирішив повернутися, і вас взяти із собою. - розповів Завзятий.
Після трьох днів бенкетування Король зайнявся пошуками Гандальва. Він наказав свому найвідданішому слузі Фрерину знайти леприкона на їм'я Фейрі Нортон. Тому що саме він мав магічні здібності  ясновидця.
Фрерин взявши із собою невеличку охорону з двух гномів вирушив на його пошуки. Він був не простим прислужником короля, а його првою рукою, адже це молодший брат Карона, і принц Аклистона.
Знайти лепрекона було не дуже важко, можна навіть сказати, що і шукати не потрібно було, бо королівство леприконів було васалом Нормена, і на повну залежало від них. Увійшовши до містечка принц запитав у прохожих де знаходиться будинок Фейрі Нортона. Дізнавшись він вирушив до нього. Зайшовши до будинку він привітався:
- Слава Хельхейму!
- Що тобі потрібно нахабний гноме. - роздратовано відповів ясновидець.
Потрібно додати, хоч і лепрекони залежали від гномів, зате вони їх страшено, люто ненавиділи. Адже так історично склалося, що Королівство Свадія (леприконів) все життя від початку існування служило і належало народу Голдохів, і вони мали свободу. Хмарні (друга назва народу Голдохів) ставилися до леприконів, як до собі рівних і поважали їх. Але після нападу Гренделя з гномами на Голдохів він не тільки прогнав їх з королівства, а й присвоїв собіх клаптик їх території. І після цієї війни аклистонці (гноми) ставилися до свадійців як до рабів.
- Не смій так розмовляти зі своїм володарем! Я до тебе по ділу прийшов! Мені король дав наказ знайти тебе та дізнатися від тебе де зараз знаходиться Олівер!
- Король уже повернувся? Та навіщо йому це потрібно?
- Не твого розуму діло! Наказано значить виконуй, а інакше смерть тебе чекає.
- Зрозумів. Буде вам Олівер.
Після не довгого чаклування на одинці, лепрекон сказав:
- Я дізнався що він повертається із Асгарду до Князівства Родоків(гобіти).
- Це як раз не подалік, дня три звідси. Ну щож вдячний тобі! Але молись щоб це була правда.- сказав Фрерин.
Повернувшись до замку принц розповів Карону як все було та де зараз Олівер.
- Молодець братику.
На наступний день король покликав Ростона та Гордона і сказав їм:
- Ну що ж... Вам пора іти, а я залишусь тут. З вами піде мій брат, він дуже хоробрий та сміливий, з ним я відправлю п'ять воїнів аби оберігали вас.
- Чому ти не підеш? - запитав Ростон
- А країною хто керувати буде? Фрерин також знає де зараз наш чаклун... він вас до нього приведе та допоможе випитати інформацію у ньго.
- Добре. Дяукємо тобі за допомогу. Слава Хельхейму! - сказав Гордон.
- Щасти вам! - відповів Карон.
І вони відправились в дорогу. 

Розділ 6

Ніч. На дворі  завірюха, вітер не перестає хитати дерева та ламати їх. Саме в таку погоду Місіс і Містер Тенкінс вирушили на пошуки свого сина, навіть не взявши їз собою нічого в дорогу окрім теплого одягу та двох шматочків хліба. Одягнені вони були в теплі чорноваті чобоття, залатані кожухи та хутрові шапки.
Мати Ростона була в страшеній паніці:
- Де мій синочок? Де? куди він міг зникнути? - плачучи промовляла вона.
- Не хвилюйся, знайдемо ми його, знайдемо. - заспокоював він її, хоча і сам був  наляканий.
Вирушили вони до вчителя Ростона з надією можливо він знає де їх дитя. Підійшовши до його будинку вони постукали у двері. Їм відчинив чоловік років 50, з лисиною на голові, карими очима, довгуватим носом, та з не простим поглядом ніби він щось приховував, та ще в нього на шиї було татуюваня, яке саме я не розгледів, але воно було схоже до того яке було у Гнома та Гордона.
- Доброї ночі! Вибачте що турбуємо містере Грендель, в нас сталася біда, наш синочок Ростон зник. Можливо ви знаєте куди він міг піти?- запитав Нерон Тенкінс(батько Ростона).
Грендель одразу збентежився ніби він знав де хлопець, але не хотів казати, це було видно в його очах, але Тенкінси цього не помітили.
- Доброї ночі! Ростон дуже замкнутий хлопчик і він зі мною не вів діалогу. Але я за ним помічав що він завжди коли виходить зі школи дивиться в бік Західного Лісу, можливо він туди попрямував. - брешучи відповідав вчитель.
- Дякую Містере. Ви нам дуже допомогли.
- Та нема за що!- зі злісною посмішкою та тручи долонями одна одну сказав їм.
Батьки попрямували до того лісу. За легендою в ньму відбувалися страшні речі, хто заходив в той ліс більше не повертався. Але їх це не бентежило адже вони шукали свого сина.
Підійшовши до нього вони зупинилися.
- Мені страшно Нерон! - сказала Марія.
- Не бійся  я з тобою!
Після не довгої зупинки вони вирушили в цей ліс. Звідти доносилися моторошні звуки  "Рятуйтесь". Але вони не дивлячись ні на що продовжували свій шлях. І тут зненацька з'являється велетень-перевертень, демон мороку на ім'я Грендель.
- Ну що ж ви тепер у моїй владі! Ох як давно я цьго не робив, уже понад 30 років ніхто не заходив до цьго лісу, але я змусив вас сюди прийти і тепер я нарешті поласую вами. Даю можливість сказати останнє слово.
- Я люблю тебе Нерон!
- А я тебе Марія!
Після цих слів їх не стало...