Почався перший день походу. Ростон з Гордоном були готові вирушати. Фрерин вже вибрав п'ятьох гномів які з ними підуть. Це були найкращі бійці Аклистона, відважні та сміливі. Кращих ще пошукай. Навіть дехто з Голдохів поступався у силі їм. Мали вони на собі кольчуги та металевий шолом і взуття. Їх зброя була мечем, або сокира. Також у них були щити зроблені з блискучого титану.
Зібравшись вони вирушили у дорогу. Йшли вони новими для Ростона землями. Для цього хлопчика все абсолютно було незнайомим. І він запитав у Гордона:
- Це хіба світ людей?
- Ні звичайно.- відповів той
- Тоді як ми сюди потрапили?- знову запитав Ростон.
- Пам'ятаєш ми провалилися у ґрунт. Так ось це був портал до нашого світу.
- Тоді в якому світі ваш Пан? - здивовано сказав хлопець.
- Він запертий у в'язниці міста Асгард. І як голосить пророцтво, що народиться серед людей дитя Голдохів, яке знайде Заклятий Ключ та вивільнить ув'язненого із міста небесного, і тяжко прийдеться тим хто його ув'язнив.
- Ого. Тобто я і є те саме дитя?
- Так ми з тобою вже про це говорили.
На цьому розмова завершилась. Йшли вони мовчки, через безкрайній степ, аж поки Гордон не запитав у Фрерина:
- А куди ми йдемо? - він дав таке запитання тому що дорога для нього була дуже знайома, і вела вона до Королівства Лютиція (ельфи).
- До Лютиції. - відповів принц.
Але Гордон не був приємно здивований новині, адже хоч він і повертався до рідного дому йому там ніхто не був радий. Просто так склалося що Ельфи завжди служили і понині служать Голдохам, а Гордон був єдиний із них кому вони не подобались, він серед своїх почував себе чужим. Але після зустрічі з гномами які служили Хельхейму, він зацікавився, адже вони також ненавиділи Хмарних. Саме тому він пішов від свого народу, і відтепер його вважають зрадником.
- А навіщо нам туди іти? Вони наші вороги.
- Тому що тільки через їх замок ми зможемо продовжити шлях. Так вони служать Голдохам, але ми з ними в хороших відносинах, наш народ з їх народом ніколи не ворогував. - відповів Фрерин.
До речі, у ельфів та гномів за часів короля Адміра (ельф) був підписаний мирний договір. Тому ці дві раси жили у мирі. Але на жаль після його смерті до престолу прийшов його син Галдор який люто ненавидів гномів.
А принц Нормена цього не знав оскільки вони з ельфами не контактували вже років десять.
Підійшовши до воріт Лютиції їм відчинили. І коли вони зайшли в середину їх одразу схопила армія ельфів. Але гноми не здалися просто так, п'ять воїнів почали відбиватися та нападати на ворога. В цю мить Фрерин з хлопцями втекли та сховалися в будинку Гордона. Він жив із своєю матір'ю. Вона хоч і служила Хмарним, а сина свого любила все одно.
- Дякую мамо, що сховала нас! - сказав ельф.
- О сину нарешті ти повернувся! Скільки років я тебе не бачила.- відповіла жінка.
- Дозвольте представитись! Я принц Нормена, Фрерин! А цей хлопчик Ростон, він людина.
- Що? Як дитина зі світу людей потрапила сюди? - злякано запитала Еда (мати).
- Це вам не потрібно знати! Ви краще скажіть чому охорона напала на нас?
- Це сталося 10 років тому коли помер наш король, а його син прийшов до влади. Він вбивав усіх гномів які проживали у нас. Та навіть ельфів, які товаришували з ними.
- Зрозуміло. А є в нас хоча б якийсь шанс перейти на задню частину фортеці. - запитав Фрерин.
- На жаль це не можливо. Гради (поліція ельфів) патрулюють кожну вулицю. І напевно ваших друзів уже взяли до полону.
- А яка їх жде доля?
- Смерть. - одразу відповіла Еда.
- Що ж нам робити мамо? - запитав Гордон.
- У вас є два варіанта, або ви здаєтесь Гладору і благаєте його про пощаду і говорите що заблукали, або є ще дещо, але це дуже ризиковано.
- Що саме? - сказав принц.
- Сьогодні в ночі у нашого Короля день народження, і він усіх ельфів запрошує на бенкет, а тому деякі вулиці не будуть патрульовані. - відповіла жінка.
- Ну припустимо ми пройдемо вулицею, а ворота хто відчинить? - знову запитав Фрерин.
- А навіщо вам ворота? Якщо є закинута шахта поблизу них.
- Дякуємо тобі Еда. - відповів принц.
До самого вечору вони залишалися у домі. Мати Гордона їх пригостила смачною їжею.
Після заходу сонця зібравшись вони крадькома пересувалися вулицями. На щастя їх ніхто не побачив і вони без пригод дісталися шахти та покинули Лютицію.
Закінчився перший день походу.
Зібравшись вони вирушили у дорогу. Йшли вони новими для Ростона землями. Для цього хлопчика все абсолютно було незнайомим. І він запитав у Гордона:
- Це хіба світ людей?
- Ні звичайно.- відповів той
- Тоді як ми сюди потрапили?- знову запитав Ростон.
- Пам'ятаєш ми провалилися у ґрунт. Так ось це був портал до нашого світу.
- Тоді в якому світі ваш Пан? - здивовано сказав хлопець.
- Він запертий у в'язниці міста Асгард. І як голосить пророцтво, що народиться серед людей дитя Голдохів, яке знайде Заклятий Ключ та вивільнить ув'язненого із міста небесного, і тяжко прийдеться тим хто його ув'язнив.
- Ого. Тобто я і є те саме дитя?
- Так ми з тобою вже про це говорили.
На цьому розмова завершилась. Йшли вони мовчки, через безкрайній степ, аж поки Гордон не запитав у Фрерина:
- А куди ми йдемо? - він дав таке запитання тому що дорога для нього була дуже знайома, і вела вона до Королівства Лютиція (ельфи).
- До Лютиції. - відповів принц.
Але Гордон не був приємно здивований новині, адже хоч він і повертався до рідного дому йому там ніхто не був радий. Просто так склалося що Ельфи завжди служили і понині служать Голдохам, а Гордон був єдиний із них кому вони не подобались, він серед своїх почував себе чужим. Але після зустрічі з гномами які служили Хельхейму, він зацікавився, адже вони також ненавиділи Хмарних. Саме тому він пішов від свого народу, і відтепер його вважають зрадником.
- А навіщо нам туди іти? Вони наші вороги.
- Тому що тільки через їх замок ми зможемо продовжити шлях. Так вони служать Голдохам, але ми з ними в хороших відносинах, наш народ з їх народом ніколи не ворогував. - відповів Фрерин.
До речі, у ельфів та гномів за часів короля Адміра (ельф) був підписаний мирний договір. Тому ці дві раси жили у мирі. Але на жаль після його смерті до престолу прийшов його син Галдор який люто ненавидів гномів.
А принц Нормена цього не знав оскільки вони з ельфами не контактували вже років десять.
Підійшовши до воріт Лютиції їм відчинили. І коли вони зайшли в середину їх одразу схопила армія ельфів. Але гноми не здалися просто так, п'ять воїнів почали відбиватися та нападати на ворога. В цю мить Фрерин з хлопцями втекли та сховалися в будинку Гордона. Він жив із своєю матір'ю. Вона хоч і служила Хмарним, а сина свого любила все одно.
- Дякую мамо, що сховала нас! - сказав ельф.
- О сину нарешті ти повернувся! Скільки років я тебе не бачила.- відповіла жінка.
- Дозвольте представитись! Я принц Нормена, Фрерин! А цей хлопчик Ростон, він людина.
- Що? Як дитина зі світу людей потрапила сюди? - злякано запитала Еда (мати).
- Це вам не потрібно знати! Ви краще скажіть чому охорона напала на нас?
- Це сталося 10 років тому коли помер наш король, а його син прийшов до влади. Він вбивав усіх гномів які проживали у нас. Та навіть ельфів, які товаришували з ними.
- Зрозуміло. А є в нас хоча б якийсь шанс перейти на задню частину фортеці. - запитав Фрерин.
- На жаль це не можливо. Гради (поліція ельфів) патрулюють кожну вулицю. І напевно ваших друзів уже взяли до полону.
- А яка їх жде доля?
- Смерть. - одразу відповіла Еда.
- Що ж нам робити мамо? - запитав Гордон.
- У вас є два варіанта, або ви здаєтесь Гладору і благаєте його про пощаду і говорите що заблукали, або є ще дещо, але це дуже ризиковано.
- Що саме? - сказав принц.
- Сьогодні в ночі у нашого Короля день народження, і він усіх ельфів запрошує на бенкет, а тому деякі вулиці не будуть патрульовані. - відповіла жінка.
- Ну припустимо ми пройдемо вулицею, а ворота хто відчинить? - знову запитав Фрерин.
- А навіщо вам ворота? Якщо є закинута шахта поблизу них.
- Дякуємо тобі Еда. - відповів принц.
До самого вечору вони залишалися у домі. Мати Гордона їх пригостила смачною їжею.
Після заходу сонця зібравшись вони крадькома пересувалися вулицями. На щастя їх ніхто не побачив і вони без пригод дісталися шахти та покинули Лютицію.
Закінчився перший день походу.
Комментариев нет:
Отправить комментарий