понедельник, 6 апреля 2015 г.

Погода

Погода

Сьогодні погода, така мінлива,
Але цим вона, і є - особлива
Спочатку йшов град, потім сніг з дощем,
Це було, незабутнім видовищем.
Пізніше закрутився, сильний ураган,
Звуки видвав, ніби він орган.
Коли ти це спостерігаєш,
Скажи мені друже, що ти відчуваєш?
Але краще ні, нічого не кажи.
Ось візьми папір і на ньому запиши,
А поки ти будеш писати,
Я продовжу далі римувати.
Коли гуляв по вулиці, став в калюжу,
І відразу відчув, емоцію паплюжу.
Але потім сонечко, мені засвітило,
І оченнята, мої до добра відкрило.
Знову став вітер, бити мені в лице,
Я розлютився у відповідь на це.
Проте вітер стих, і дощ маленький крапав
І я нарешті, до дому дочалапав
От така, сталася зімной пригода,
А виновна тому, є погода.
Хоча коли ти дома, а дощ за вікном,
І вже тобі не дує, в лице вітром
На серці відчуваєш, лише тепло,
І тобі на решті, вже велесо.
Погода, по своєму, є осблива,
Адже, і в твому серці, погода мінлива.

воскресенье, 5 апреля 2015 г.

Лист відгук на поезію Лесі Українки

Привіт тобі дорога Леся! Як твої справи? Як себе почуваєш? Взагалі, як життя?
Мене звуть Антон, і я з Бердичева. Вирішив написати тобі листа. Мабуть ти здивована тим, що якийсь незнайомець тобі пише.
Мене дуже зацікавив один із твоїх віршів – це «Contra spem spero». Нам якраз його в школі задавали вчити на пам’ять. Можливо ти не знаєш цього, але по всій Україні твою поезію вчать на пам’ять школярі. Так от, щодо поезії. Що тебе надихнуло на її створення? Що саме ти хотіла нам донести? Особисто я бачу в ньому, якийсь такий дух бунтарства, прагнення чогось більшого. Особливо ці рядки мені запам’ятались найбільше:
«Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть, думи сумні!»
Ми коли проходили твою біографію, то дізналися, що ти була тяжка хвора, бідненька, як я тобі співчуваю, більшу частину життя прожити в муках. Але прочитавши твою поезію, одразу бачиш, що ти не збиралася з цим миритися, ти готова була йти на все:
«Я на гору круту крем'яную
Буду камінь важкий підіймать»
В наш час твій твір може бути в нагоді багатьом людям зі схожими проблемами.
Чекаю листа від тебе!
З Повагою учень 10 класу Силка Антон!


суббота, 13 декабря 2014 г.

Чому, не може бути так, як хочу того я?

От буває в житті так, -
Що відчуваєш у душі бардак.
І все уже не так.
Як хотілось
Як мріялось.
Уже ти розумієш, що ти не у вісні.
Ну ось, чому буває так.
Невже, не може здійснитись мрія.
Лише надії сумнозвісні.
І найкращі сподівання -
Тануть ніби сніг.
Уже нездійсненні бажання.

Чому буває так?
Навіщо? Скажеш мені друже?!
Вибач! Не хтів, кричать на тебе дуже.

І знову розумієш,
Що наче все на своїх місцях.
Це тільки ти в душі хворієш.
І відчуваєш незвичайний страх.
Страх - почути, не те, що снилось,
Страх - побачити, не те, що мріяв,
Страх - відчути те, що не бажав,
Бо тільки ти, ось так вважав.

Але ти забув про того,
Хто живе поряд з тобою.
Ти не врахував,
Що думають вони так як і ти,
Але кожен має своєю доргою ідти.

І знову скажу я:
Чому не так як хочу того я?
Хіба я так багато прошу?
Чому мрії мої не здійсненні?
Чому мені говорять НІ?
Чому не роблять на зустріч кроки?
Ах так...я їм не потрібен, поки.
Поки, не траплять у халепу.
І скажуть:
А ну сюди ходи.

Та, як не зрозуміть тобі,
Що ти не пуп землі.
Ти тут нікому не потрібен.
Так, як ти, ніхто не буде жить.
Бо життя, воно як мить.
Повернутися не вспієш, а його уже нема.

Ні! Не буду слухать я тебе!
А то від слів твоїх на душі зима.
Єдине в чому я погоджусь,
Що я нікому не потрібен.
Я ж не Супермен.
Я просто хочу,
З вуст дівчини почути:
Так!
Ох як хочу це відчути.
Коли не тільки робиш ти добро комусь,
А коли тобі його вчиняють.
Хоча би двері відчиняють,
Перед тобою.

Чому, не може бути так, як хочу того я?



суббота, 6 декабря 2014 г.

Це незрозуміле почуття!

От сьогодні в честь 6 грудня, дівчата з мого класу організували нам хлопцям похід в кафе. Наче все було круто. Але саме тут я і зрозумів, що в мене не було співбесідника. В класі я не є ізгойом, але в той же час і поговорити нормально немає з ким. І почуваю я себе в нормі, ніби так потрібно. Ось це так незрозуміло. Таке дивне почуття. Можливо у когось теж так?
 

понедельник, 1 декабря 2014 г.

Розум май

Життя - цікава штука,
Якщо задуматись над ним,
І ти одразу зрозумів,
Що, здавалося, воно тобі таким легким.
Хоча насправді, задумавшись над цим,
Ти одразу зрозумієш, що ти був не правий.
Легким буває лише повітря,
Яке ті хмари розганяє,
Життя це інша річ.
Неможу, я тобі сказати, 
Що саме хтів я передати.
І ти запитуєш мене,
Та хто ти тут такий?
Ти лиш школяр, який ще грає в ігри, і про життя тут щось говорить.
А я дам відповідь тобі,
Так, я ще школяр, лише в 10 ом класі,
І в ігри граю я ,
Але порівняно з тобою 
Крім цього, я розмірковувати здатен,
Порівняно з тобою, 
Мій мозок ще витримує вантаж.
Він здатен ДУМАТИ!
Так я написав це чуже для тебе слово,
Ти хоч значення його ще пам'ятаєш?
Чи зовсім РОЗУМУ не маєш.
Ой, вибач, знову чуже твоїй натурі слово написав.
А те що про життя я ще міркую,
Показує мені, що я із того вимираючого виду, яким ті всі слова не чужі а рідні.
Мене дратує те в людях,
Коли вони вважають деградацію крутою,
В мене є до вас прохання.
Не тянініть і інших за собою. 
Їм Бог дав дар Думати і Міркувати!
А вам, аби даремно існувати.
Можливо, б інший на мому місці ще сказав
Мені вас жаль.
Але не так це.
Це твоє життя 
Роби як знаєш.
Але ти за свої вчинки відповідь дасиш.

воскресенье, 15 июня 2014 г.

Розділ 9

Тим часом поки наші герої долають свій шлях, я розповім вам трохи про світ в який потрапив Ростон.
Почну я з так званого географічного положення, чи якось так. Ті землі складаються з двох великих та однакових за розміром матереків, які обмиває один великий океан Арог, а розділяє їх Пантарне море. Хоча вони й однакові за формою, різні за кліматом і мають різні назви.
Ось перший острів називається Монкар і на ньому переважає холод. Особливо в місцях близьких до океану сніг не сходить ніколи, іноді здається що зима огорнула ті землі і нехоче відпускати, ті ліси і гори. А коли ми наближаємося до берегів моря можна побачити як потроху зникає сніг, гори та густий ліс. Починається степ, поодинокі дерева. Замість монотоного білого кольору снігу з'являються різнобарвні квіти, зелені поля, земля наче оживає. Ну що ж перейдемо до тих хто заселяє цей чудовий острів. Якщо подивитися з політичної точки зору то можна побачити що його поділяють чотири королівства (невраховуючи королівства васали, томущо їх вже і королівствами не назвеш) їх межі поділяють материк на хрест. На північному заході знаходиться Королівство Гномів, або Нормен зі столицею Аклистон, до складу їхніх земель входить колишнє королівство Свадія (лепрекони), а також землі гоблінів, які відпочатку завжди служили гномам і у всьому підтримували їхню політику. Перейдемо до північно східних земель,
Королівство Лютиція де правлять ельфи. Споконвіку Ельфи не були загарбниками чи завзятими вояками, вони воліли жити в мирі зі всіма, але не тут то було... Коли на півдні почалися війни
Голдохи пішли проти Арнадів, томущо другі погрожували разом з гномами атакувати їх королівство через те, що Король Голдохів Едмунд Ратен наказав страти принца Арнадів Доріана Орака за напад на його сина. І почалася війна, Арнади підписали вічний союз із Норменом, а Хмарні(Голдохи) уклали договір з ельфами. Боротьба тривала 30 років доки не помер Едмунд. Король Арнадів Варій Орака вже почав думати що війна виграна, але до влади голдохів прийшов принц а тепер король Роберт Ратен, і саме завдяки йому війна була виграна, тому що він скористувався секретною зброєю яку його тато ховав і беріг в таємниці до останього, це були п'ять драконів великих розмірів. Роб їх поділив між трьома братами та двума сестрами, після цього їх і почали звати Хмарними. А і до речі Арнади і Голдохи це раса людей які наділені особливими якостями, кожен хто народжується від королівської крові отримує індивідуальні надздібність, хтось силу, інші стають чаклунами, деякі мають можливість виліковувати та воскрешати, а буває хоч і зовсім рідко перетворюються в різних тварин.
Перейдемо до південих земель, більшість я вже розповів, залишилось додати що на всьому півдні правлять Голдохи, столиця Асгард, де і знаходиться у в'язниці пан Хельхейму...
Йдемо далі.
Другий островів Нефуд дуже відрізняється від першого. Якщо на Монкарі в деяких місцях було дуже холодно, а в інших більш тепліше, то на Нефуді завжди і всюди спекотно. Це наче пустеля. Єдині дерева та рослини які там ростуть це тропічні, і знаходяться вони тільки біля Арогу. Але на цьому можна було так сказати пісчаному, спекотному острові спостерігається дивна аномалія. Кожні 150 років на Нефуд приходить зима яка триває один місяць. Саме в цю пору багато остров'ян помирають від холоду та голоду. Такі чинники і спровокували до створення держав на острові. Материк поділяють між собою дві держави: Царство Хельхейму та Царство Утґард. Перше як ви мабуть вже здогадалися належить пану Хельхейма, або його йменя Хель Ломран. Чому він сидить у в'язниці? Як я вже говорив Арнади воювали з Голдохами, але я забув додати, що це було сплановано Хельом. Він ще давно був в змові з гномами. Хель хтів щоби на Монкарі почався хаос, щоб всі почали воювати, а коли королівства виснажаться, втратять свою армію, тоді можна їх атакувати і забрати владу в свої руки. Гномам він обіцяв землі ельфів. І ось його задумка майже здійснилася його головний ворог Едмунд Ратен помирає, Арнади виснажені, ідеальна обставина для атаки. Хель вже переправив свої війська через море: це були в пустельні орки, велетні такі як Грендель, варги, та інша нечисть. Але він незнав про п'ятьох драконів, адже їх ніхто вже не бачив три тисячи років. Приголомшений новиною він незнав куди діватися і вирішив йти до останього. Ну результат ми вже знаємо, його армію розбили а самого посадили в в'язницю.
А ось Царство Утгард дуже різниться з Хельхеймом. Там править фавн Дор Арог. Це сама по собі мирна держава. Але якщо хтось нападе вони готові дати відсчіч оскілики їх обладунки та зброя славляться на весь світ, і воїни в них найвитриваліші і найсильніші. Живуть в Утгарді фавни, кентаври, мінотаври та навіть в деяких поселеннях люди. 

вторник, 28 января 2014 г.

Розділ 8

Почався перший день походу. Ростон з Гордоном були готові вирушати. Фрерин вже вибрав п'ятьох гномів які з ними підуть. Це були найкращі бійці Аклистона, відважні та сміливі. Кращих ще пошукай. Навіть дехто з Голдохів поступався у силі їм. Мали вони на собі кольчуги та металевий шолом і взуття. Їх зброя була мечем, або сокира. Також у них були щити зроблені з блискучого титану.
Зібравшись вони вирушили у дорогу. Йшли вони новими для Ростона землями. Для цього хлопчика все абсолютно  було незнайомим. І він запитав у Гордона:
- Це хіба світ людей?
- Ні звичайно.- відповів той
- Тоді як ми сюди потрапили?- знову запитав Ростон.
- Пам'ятаєш ми провалилися у ґрунт. Так ось  це був портал до нашого світу.
- Тоді в якому світі ваш Пан? - здивовано сказав хлопець.
- Він запертий у в'язниці міста Асгард. І як голосить пророцтво, що народиться серед людей дитя Голдохів, яке знайде Заклятий Ключ та вивільнить ув'язненого із міста небесного, і тяжко прийдеться тим хто його ув'язнив.
- Ого. Тобто я і є те саме дитя?
- Так ми з тобою вже про це говорили.
На цьому розмова завершилась. Йшли вони мовчки, через безкрайній степ, аж поки Гордон не запитав  у Фрерина:
- А куди ми йдемо? - він дав таке запитання тому що дорога для нього була дуже знайома, і вела вона до Королівства Лютиція (ельфи).
- До Лютиції. - відповів принц.
Але Гордон не був приємно здивований новині, адже хоч він і повертався до рідного дому йому там ніхто не був радий. Просто так склалося що Ельфи завжди служили і понині служать Голдохам, а Гордон був єдиний із них кому вони не подобались, він серед своїх почував себе чужим. Але після зустрічі з гномами які служили Хельхейму, він зацікавився, адже вони також ненавиділи Хмарних. Саме тому він пішов від свого народу, і відтепер  його вважають зрадником.
- А навіщо нам туди іти? Вони наші вороги.
- Тому що тільки через їх замок ми зможемо продовжити шлях. Так вони служать Голдохам, але ми з ними в хороших відносинах, наш народ з їх народом ніколи не ворогував. - відповів Фрерин.
До речі, у ельфів та гномів за часів короля Адміра (ельф) був підписаний мирний договір. Тому ці дві раси жили у мирі. Але на жаль після його смерті до престолу прийшов його син Галдор який люто ненавидів гномів.
А принц Нормена цього не знав оскільки вони з ельфами не контактували вже років десять.
Підійшовши до воріт Лютиції їм відчинили. І коли вони зайшли в середину їх одразу схопила армія ельфів. Але гноми не здалися просто так, п'ять воїнів почали відбиватися та нападати на ворога. В цю мить Фрерин з хлопцями втекли та сховалися в будинку Гордона. Він жив із своєю матір'ю. Вона хоч і служила Хмарним, а сина свого любила все одно.
- Дякую мамо, що сховала нас! - сказав ельф.
- О сину нарешті ти повернувся! Скільки років я тебе не бачила.- відповіла жінка.
- Дозвольте представитись! Я принц Нормена, Фрерин! А цей хлопчик Ростон, він людина.
- Що? Як дитина зі світу людей потрапила сюди? - злякано запитала Еда (мати).
- Це вам не потрібно знати! Ви краще скажіть чому охорона напала на нас?
- Це сталося 10 років тому коли помер наш король, а його син прийшов до влади. Він вбивав усіх гномів які проживали у нас. Та навіть ельфів, які товаришували з ними.
- Зрозуміло. А є в нас хоча б якийсь шанс перейти на задню частину фортеці. - запитав Фрерин.
- На жаль це не можливо. Гради (поліція ельфів) патрулюють кожну вулицю. І напевно ваших друзів уже взяли до полону.
- А яка їх жде доля?
- Смерть. - одразу відповіла Еда.
- Що ж нам робити мамо? - запитав Гордон.
- У вас є два варіанта, або ви здаєтесь Гладору і благаєте його про пощаду і говорите що заблукали, або є ще дещо, але це дуже ризиковано.
- Що саме? - сказав принц.
- Сьогодні в ночі у нашого Короля день народження, і він усіх ельфів запрошує на бенкет, а тому деякі вулиці не будуть патрульовані. - відповіла жінка.
- Ну припустимо ми пройдемо вулицею, а ворота хто відчинить? - знову запитав Фрерин.
- А навіщо вам ворота? Якщо є закинута шахта поблизу  них.
- Дякуємо тобі Еда. - відповів принц.
До самого вечору вони залишалися у домі. Мати Гордона їх пригостила смачною їжею.
Після заходу сонця зібравшись вони крадькома пересувалися вулицями. На щастя їх ніхто не побачив і вони без пригод дісталися шахти та покинули Лютицію.
Закінчився перший день походу.