Чому, не може бути так, як хочу того я?

От буває в житті так, -
Що відчуваєш у душі бардак.
І все уже не так.
Як хотілось
Як мріялось.
Уже ти розумієш, що ти не у вісні.
Ну ось, чому буває так.
Невже, не може здійснитись мрія.
Лише надії сумнозвісні.
І найкращі сподівання -
Тануть ніби сніг.
Уже нездійсненні бажання.

Чому буває так?
Навіщо? Скажеш мені друже?!
Вибач! Не хтів, кричать на тебе дуже.

І знову розумієш,
Що наче все на своїх місцях.
Це тільки ти в душі хворієш.
І відчуваєш незвичайний страх.
Страх - почути, не те, що снилось,
Страх - побачити, не те, що мріяв,
Страх - відчути те, що не бажав,
Бо тільки ти, ось так вважав.

Але ти забув про того,
Хто живе поряд з тобою.
Ти не врахував,
Що думають вони так як і ти,
Але кожен має своєю доргою ідти.

І знову скажу я:
Чому не так як хочу того я?
Хіба я так багато прошу?
Чому мрії мої не здійсненні?
Чому мені говорять НІ?
Чому не роблять на зустріч кроки?
Ах так...я їм не потрібен, поки.
Поки, не траплять у халепу.
І скажуть:
А ну сюди ходи.

Та, як не зрозуміть тобі,
Що ти не пуп землі.
Ти тут нікому не потрібен.
Так, як ти, ніхто не буде жить.
Бо життя, воно як мить.
Повернутися не вспієш, а його уже нема.

Ні! Не буду слухать я тебе!
А то від слів твоїх на душі зима.
Єдине в чому я погоджусь,
Що я нікому не потрібен.
Я ж не Супермен.
Я просто хочу,
З вуст дівчини почути:
Так!
Ох як хочу це відчути.
Коли не тільки робиш ти добро комусь,
А коли тобі його вчиняють.
Хоча би двері відчиняють,
Перед тобою.

Чому, не може бути так, як хочу того я?

Це незрозуміле почуття!

От сьогодні в честь 6 грудня, дівчата з мого класу організували нам хлопцям похід в кафе. Наче все було круто. Але саме тут я і зрозумів, що в мене не було співбесідника. В класі я не є ізгойом, але в той же час і поговорити нормально немає з ким. І почуваю я себе в нормі, ніби так потрібно. Ось це так незрозуміло. Таке дивне почуття. Можливо у когось теж так?
 

Розум май

Життя - цікава штука,
Якщо задуматись над ним,
І ти одразу зрозумів,
Що, здавалося, воно тобі таким легким.
Хоча насправді, задумавшись над цим,
Ти одразу зрозумієш, що ти був не правий.
Легким буває лише повітря,
Яке ті хмари розганяє,
Життя це інша річ.
Неможу, я тобі сказати, 
Що саме хтів я передати.
І ти запитуєш мене,
Та хто ти тут такий?
Ти лиш школяр, який ще грає в ігри, і про життя тут щось говорить.
А я дам відповідь тобі,
Так, я ще школяр, лише в 10 ом класі,
І в ігри граю я ,
Але порівняно з тобою 
Крім цього, я розмірковувати здатен,
Порівняно з тобою, 
Мій мозок ще витримує вантаж.
Він здатен ДУМАТИ!
Так я написав це чуже для тебе слово,
Ти хоч значення його ще пам'ятаєш?
Чи зовсім РОЗУМУ не маєш.
Ой, вибач, знову чуже твоїй натурі слово написав.
А те що про життя я ще міркую,
Показує мені, що я із того вимираючого виду, яким ті всі слова не чужі а рідні.
Мене дратує те в людях,
Коли вони вважають деградацію крутою,
В мене є до вас прохання.
Не тянініть і інших за собою. 
Їм Бог дав дар Думати і Міркувати!
А вам, аби даремно існувати.
Можливо, б інший на мому місці ще сказав
Мені вас жаль.
Але не так це.
Це твоє життя 
Роби як знаєш.
Але ти за свої вчинки відповідь дасиш.